Ну що ж, дорогі друзі, вітаю вас усіх на третьому уроці третього модуля, який присвячений behavior-менеджменту, або менеджменту поведінки. Ми з вами поговоримо і розберемося: чи це дійсно працює, чи це все ж таки міф, і коли саме це працює. Перше, що я хочу сказати, — це фраза, яка мені дуже імпонує: страх неможливо перемогти, але ним можна керувати. І ним дійсно можна керувати (не «їсти» його, я жартую). Страх неможливо перемогти, але ми можемо навчитися ним керувати, і це дійсно дуже класно працює.

Коли працює і не працює менеджмент поведінки

Вікові та комунікативні обмеженняКоли ж працює, а коли не працює цей менеджмент, або управління поведінкою дитини? Одразу хочу сказати: дійсно є діти, яких ви одразу побачите, щойно вони заходять у клініку, — вони абсолютно не налаштовані на комунікацію. По-перше, це залежить від віку дитини. Дитина вже повинна мати базові навички комунікації. Якщо дитина маленька (два або півтора роки) і її психіка ще не має відповідних комунікативних властивостей та налаштувань, то розраховувати на менеджмент поведінки — це дуже маленький відсоток успіху.
Ризики і неконтактні дітиІ це ризики. Тобто ви емоційно виснажитеся і нічого не отримаєте в результаті. Або це діти вже дорослі, але мають величезну фобію, попередньо налякані лікуванням, або просто, як ми кажемо, неконтактні. У таких випадках допоможе тільки лікування в умовах загального знеболення.
Роль седації та додаткових технікІноді відбувається якесь диво, але це не залежить від вас. Я завжди про це кажу: так, ви можете володіти чудовими навичками різних технік. Навіть іноді використовують гіпноз — на конференціях у Європі це дуже популярно, хоча не знаю, чи в нас це дійсно працює. Колись давно мені розповідали на лекції про левітацію, коли дитина підіймає руки, але все ж таки це пов'язано зі станом додаткової седації, наприклад, під дією закису азоту. Тоді можна досягти певної правильної взаємодії з дитиною, і саме тут працює менеджмент поведінки.
Коли це не працюєАле якщо дитина взагалі вас не слухає і не чує, я б на менеджмент поведінки не розраховувала, це не спрацює. Це завжди діти, які потребують лікування виключно під загальним знеболенням, і крапка.

Помилки лікаря і виснаження

Особистий досвід
Колись давно, коли я тільки починала працювати в державній поліклініці, я за будь-яку ціну хотіла полікувати всіх дітей на амбулаторному прийомі, щоб мене похвалили і сказали: «Боже, яка молодець, який лікар!». Ми навіть між собою змагалися: хто ж адаптує цю складну дитину, в кого вона сяде в крісло, щоб усі сказали, що це просто диво.
Реальність адаптації
Але насправді ти лише максимально виснажуєшся і не отримуєш жодного класного результату. Тут треба вміти чітко аналізувати ситуацію вже з перших фраз або дій мами й дитини: чи варто починати адаптацію, чи ця дитина потребує лікування виключно в наркозі. Якщо дитина дуже маленька, має великий об'єм лікування, взагалі не йде на контакт і кричить із порога, то швидка адаптація — це щось із розряду фантастики. І друге: мама завжди має бути в процесі лікування разом із вами.

Позиція щодо утримання дітей

Етичні принципи
Усі нормальні дитячі стоматологи чудово розуміють і погодяться, що ми проти насильницького утримання дітей у кріслі. Ми лікуємо або за згодою, або в наркозі (чи із закисом азоту, якщо дитина вагається), або не лікуємо взагалі.
Категорична позиція
Ми не лікуємо дітей з утриманням, адже це жахливо і неприпустимо. Я категорично проти насильства, особливо зважаючи на те, скільки стресів зараз у нашому суспільстві. Стовідсотково ні.

Основні задачі управління поведінкою

Контакт
Основні задачі управління поведінкою: по-перше, встановити зоровий контакт із дитиною. Якщо дитина маленька, краще присісти на рівень її очей — вона не повинна дивитися на ваші коліна.
Зменшення страху
По-друге, зменшити страх і занепокоєння.
Умови лікування
По-третє, забезпечити умови для проведення якісного лікування, адже без належних умов це просто неможливо.
Довіра
І по-четверте, встановити довірливі стосунки між стоматологом і маленьким пацієнтом.

Позитивна підтримка

Роль батьків
Ще один дуже дієвий інструмент — це позитивна підтримка (positive reinforcement). Я дуже люблю цю техніку, і вона здебільшого лягає на плечі батьків.
Практика
Мама має бути в полі зору дитини: тримати її за ручку, за ніжку чи за плече, і постійно хвалити: «Який ти в мене молодець!». Це особливо гарно працює для хлопчиків віком 5–6 років.
Система винагород
Позитивна підтримка також включає систему винагород — подарунки після лікування. Наприклад, мій мобільний додаток із «каріозними монстрами» розроблявся саме на базі цієї концепції. Після лікування ми стимулюємо дитину отримати нового монстра у свою колекцію і відчути себе справжнім мисливцем за карієсом.
Емоційний ефект
Ми стаємо однією командою, і це дуже круто підтримує бойовий дух дитини. Вона мотивована правильно чистити зуби та лікуватися, щоб колекціонувати нових монстрів-винагород, відчуваючи себе супергероєм.

Командна робота

Взаємодія з асистентом
Ми використовуємо базові робочі інструменти для комунікації. Ще раз нагадую: спілкуйтеся з дітьми на рівні «очі в очі», щоб тримати емоційний контакт. Вчіть своїх асистентів працювати з вами в єдиній команді.
Роль адміністратора
Також було б дуже корисно, якби адміністратор клініки заздалегідь надсилав батькам пам'ятку або брошуру про підготовку до першого візиту.